Радіо КалушFM (095) 633-12-68 Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний

На фасаді Калуського ліцею №2 відкрили меморіальні дошки Воїнам Марату Дадабаєву та Роману Мельнику (ФОТО)

Переглядів: 214

Імена цих полеглих Героїв назавжди будуть у пам’яті всіх українців, у серцях всіх мешканців нашої громади. А від сьогодні вони ще й увічнені на меморіальних інтерактивних дошках, які встановлені на фасаді Калуського ліцею №2, де обидва здобували освіту.

Два життя. Дві долі обірвала жорстока війна.

Дадабаєв Марат Абдухамідович, сержант 8 окремого гірсько-штурмового батальйону легендарної 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», народився 4 травня 1969 року у місті Ташкент Республіки Узбекистан. Був єдиною дитиною в родині. Коли Марату було 9 місяців, батьки розлучилися і мама з сином переїхала до Калуша.

Хлопчик ріс спокійним, добрим і товариським. Навчався у Калуській загальноосвітній школі №2. Вчителі та однокласники згадують Марата як відповідального та справедливого учня, надійного товариша і вірного друга.

Після закінчення навчального закладу вступив до професійно-технічного училища, здобув фах зварювальника. Також навчався в Калуському технологічному технікумі (нині – політехнічний коледж) за спеціальністю «електрик».

З майбутньою дружиною Галиною познайомився на весіллі її подруги. Молоді люди зустрічалися пів року. 27 липня 1991 року пара одружилася. У щасливому шлюбі народився син Сергій.

Кума Оксана розповідає: «Марат був люблячим чоловіком та чудовим батьком, доброю, компанійською людиною, зі щирим серцем, безвідмовним, спокійним, працьовитим. Завжди був радий допомогти друзям, родині чи просто знайомим. Любив малювати. Особливо захоплювався космічною тематикою, фантастикою. Він був художником-самоучкою. Мав велику бібліотеку, читав багато різної літератури. Загалом був досить обізнаною людиною».

А ще чоловік любив куховарити – для родини, друзів.

Працював охоронником у калуському нафтохімічному підприємстві, вантажником на харчосмаковій фабриці, відтак – їздив на заробітки у Польщу.

Радів одруженню сина, народженню онучки Мії, яку просто обожнював.

Але з початком повномасштабного вторгнення життя родини повністю змінилося. Марата Дадабаєва мобілізували 20 лютого 2023 року. Чоловік служив заступником командира бойової машини – навідником-оператором гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти 8 окремого гірсько-штурмового батальйону військової частини А4267. Боронив рідну землю від московського окупанта на Донецькому напрямку. За словами побратимів, він був сміливим воїном, небагатослівним, але авторитетним, людиною слова і мужності. 19 березня у районі населеного пункту Білогорівка Бахмутського району Донецької області Герой загинув. Мінометний обстріл окупанта став фатальним для воїна.

Олег Кушнір пригадує: «Нас було троє, а ворога – понад 40 осіб. Орки стріляли з усього, що в них було –  по нас працювали дві бехи (бойова машина піхоти), танк, гармата «Рапіра». Відтак розпочалася атака. Марат та інший боєць – Іван Данів з Бурштина стріляли з гранатомета. Івана тоді було поранено внаслідок прильоту міни 120 мм. Гранатомет і кулемети пошкодило. У нас залишилися гранати і автомати. Десь близько дванадцятої  ми з Маратом вирішили віднести заряди до гранатомета, оскільки тримати в окопі їх було небезпечно. Знову приліт 120 мм міни – два метри від Марата і три – від мене. Мене відкинуло в окоп, контузило, а Марат – загинув».

Свій останній спочинок Герой знайшов 23 березня на Алеї Слави міського кладовища, так і не дочекавшись народження другої онучки Емілії. Йому навіки53...

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом Президента України Марата Дадабаєва нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Також рішенням сесії Калуської міської ради воїну присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади».

Мельник Роман Богданович, позивний «Чорний», навідник штурмового батальйону військової частини А7788, народився 10 лютого 1988 року в місті Калуші, що на Івано-Франківщині. Був єдиною дитиною в сім’ї. Ріс надзвичайно допитливим хлопчиком, компанійським, веселим, любив тварин.

У 1994 році пішов до першого класу Калуської загальноосвітньої школи №2. За словами однокласників і вчителів, Роман був сумлінним і старанним учнем, хорошим і надійним другом.

Після 9 класу вступив до Калуського хіміко-технологічного технікуму за спеціальністю «Обслуговування та ремонт обладнання підприємств хімічної та нафтогазопереробної промисловості». Здобув кваліфікацію «техніка-механіка».

Одногрупник та близький товариш Андрій Зеленяк розповідає: «З Романом я познайомився в технікумі , навчались в одній групі. З того часу і дружили – впродовж 20 років. Потім він став хресним батьком мого сина. Він був  неординарною особистістю, наділений всіма найкращими людськими якостями. Незважаючи на всі труднощі складного життя, любив жартувати і завжди посміхався. Любив спорт, вів здоровий спосіб життя, вірив у Бога».

Освіту хлопець продовжив у Національному університеті «Львівська політехніка», де здобув освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра.

Ще під час навчання у технікумі захоплювався важкою атлетикою. Пізніше – серйозно займався боксом.А ще хлопець любив походи в гори, слухати аудіокниги.

У 2014 році Роман пережив важку втрату: померла мама. З найближчих рідних у нього залишились тільки бабуся та дядько.

«Роман любив родичів, уважно, чуйно ставився до рідних, шанував старших, допомагав по господарству. Був активним, мав багато друзів», – розповідає дядько Ярослав Мельник.

Працював у ТОВ «3 бетони», відтак – у «Карпатнафтохімі», їздив на роботу в Італію. Освоїв сучасні бурильні машини. Планував займатися бурильною справою й в Україні. Та не судилося.

З перших днів війниРоман з кумом Андрієм став до лав 79 окремого батальйону 102 окремої бригади. Командир взводу Роман Кравець пригадує: «Роман був найпотужнішим козаком з усіх бійців. Безстрашний, мужній. Завжди всім ділився, міг віддати останнє, якщо це було потрібно побратиму».

Згодом в кума народилася друга дитина і він повернувся додому. А Роман продовжував воювати, адже хотів бути корисним на війні. Долучився до бійців 78 полку спеціального призначення «Ґерць». Служив навідником 2 штурмового відділення 1 штурмового взводу 3 штурмової роти 1 штурмового батальйону військової частини А7788. Брав участь у боях за населені пункти Полтавщини, Сумщини, Харківщини, Запоріжчини.

Командир Сергій, позивний «Сірко» розповідає: «У бойових завданнях Рома був бездоганним солдатом. Умів контролювати свої емоції, терплячий, мотивований, постійнозаймався самовдосконаленням»

На своє останнє завдання Роман пішов 8 липня. Однак підірвався на міні разом з побратимами поблизу населеного пункту Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області. Упродовж двадцяти двох днів відважний воїн боровся за життя. Роман мужньо погодився на ампутацію руки в Запорізькій обласній клінічній лікарні. Був евакуйований гелікоптером у Головний клінічний військовий госпіталь міста Києва. Пережив ампутацію ноги, але вижити йому не вдалося. Життя Героя обірвалося ввечері 30 липня 2023 року.

Свій останній спочинок Герой знайшов 2 серпня на кладовищі в рідному селі Кропивник.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, Почесним нагрудним знаком «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного, медаллю «За бойову звитягу». Також йому присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської міської територіальної бригади».

Відкриття пам’ятних знаків – подія, що вкотре об’єднала рідних, побратимів, друзів та громаду, щоб віддати данину шани полеглим Захисникам, які ціною власного життя, безстрашно боронили рідну землю від підступного окупанта.

Нагадаємо, розробка та встановлення інтерактивних меморіальних дощок, які слугуватимуть надійним джерелом пам’яті про полеглих Захисників, справа ГО «Спогади крізь віки».

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: