У селі Мостище відбулося відкриття інтерактивної меморіальної дошки Героєві Тарасові Пукішу.
Молитвою, щирим словом, хвилиною тиші громада села, рідні, близькі, друзі Воїна та представники влади вшанували його світлу постать. Цей день став даниною пам'яті Герою. А інтерактивна дошка – ще одним способом зберегти його образ у наших серцях та поділитися його історією з майбутніми поколіннями.
Пукіш Тарас Романович, інспектор прикордонної служби ІІІ категорії – кулеметник 3 групи інспекторів 5 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, народився 27 грудня 1983 року в селі Мостище Калуського району. Був бажаною та найменшою дитиною в сім’ї, єдиним довгоочікуваним хлопчиком. Зростав чуйним, чемним та вихованим, оточений любов’ю бабусі, дідуся, батьків та двох старших сестер.
Шкільні роки пройшлив рідному селі. Перша вчителька Оксана Василівна згадує:«Тарас був добрим, сором’язливим хлопчиком,який серед своїх однолітків вирізнявся дитячою серйозністю. Вчився добре,був старанним і відповідальним,товаришував зі всіма в класі. Це була дитина зі світлою та доброю душею».
З 1999 року по 2002 рік навчався у Калуському вищому професійному училищі №7, здобув фах електрика. Відтак вступив до юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
У 2007 році влаштовувався на свою першу роботу за спеціальністю – юристом у ВАТ «Прикрпаттяобленерго», потім працював в Івано-Франківському ЗАТ «Електро», «Івано-Франківськ теплокомуненерго», ПП «Аресконт», ТОВ «Інвестиційні технології безпеки», КП «Благоустрій».
Був активним учасником двох революцій – Помаранчевої та Революції гідності.
Тяжко переніс смерть мами. Та доля подарувала йому зустріч з коханою дівчиною Наталею, з якою планував поєднати свою долю.
«Я ніколи не вірила в те, що людину можна покохати, побачивши лише раз, – розповідає дівчина. – Якось, зайшовши в кабінет до бухгалтера, я помітила скромного хлопчину, повністю зануреного в роботу. Щось схоже на розряд пройшло крізь мене, я навіть на хвилину завмерла і забула, чому я прийшла. Так Тарас і став моїм світом, моїм життям, моїм серцем і моєю душею».
Прагнучи власного розвитку, хлопець разом із товаришем Василем Савчуком розпочав власну адвокатську практику. Василь Савчук пригадує: «Тарас був надзвичайно позитивним і життєрадісним, з хорошим почуттям гумору, без проблем вливався у будь-яку компанію. Він був надійним та вірним другом, з яким ми могли годинами розмовляти на різні теми, з ним ніколи не було нудно».
Коли розпочалася повномасштабна війна, прохання до Тараса «не поспішати», «зачекати на повістку» були марними. Він не міг і не хотів залишатись удома... До військкомату пішов свідомо. Став прикордонником. Спершу службу ніс у Мукачівському прикордонному загоні, потім його відкомандирували до Сумського.
За словами племінника Григорія Кондратенка, після мобілізації до Сил оборони України Тарас з радістю розповідав про етапи підготовки, вишколу та освоєння для себе нових видів зброї: «Він був безкомпромісним, коли питання стосувалося захисту держави, свободи та справедливості».
Товариш та побратим Андрій характеризує Тараса як чуйного, доброго, надійного та щирого побратима. Дмитро Скікун додає: «Він завжди був радий допомогти, і не лише словом, але й ділом. Справжній товариш, який знаходив правильні слова, щоб розрадити чи підтримати».
Загинув Герой 12 лютого 2023 року в селі Басівка Сумської області. Автомобіль, в якому переміщався склад прикордонного наряду, підірвався на вибуховому пристрої. Додому «на щиті» разом з Тарасом повернулися ще четверо його побратимів. Свій останній спочинок воїн знайшов на кладовищі рідного села Мостище. Йому назавжди 39...
За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України,Тарас Пукіш посмертно нагороджений медаллю «За військову службу Україні». Вічна пам'ять та слава Герою!
Його подвиг неможливо переоцінити. Завдяки самопожертві Тараса Пукіша та всіх Захисників, які ціною власних життів відстоювали незалежність України, ми й досі є вільним народом. Тож берегти пам'ять про волелюбних Воїнів, які поклали власні життя на вівтар свободи рідної держави – наш святий обов’язок!
