Учора, 22 лютого, на фасаді Калуського ліцею № 7 відкрили інтерактивні меморіальні дошки полеглим Захисникам Сергію Марченку та Андрію Піхманцю.
Молоді, сповнені відваги та хоробрості стояли на захисті рідної землі, даючи гідний відсіч ворогові, інформує «Калуш ФМ». В обох попереду було ще ціле життя, але війна миттєво обірвала їх долі…
Піхманець Андрій Ігорович, головний сержант 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А7091, народився 11 грудня 1993 року в селі Станькова Калуського району. Раннє дитинство пройшло в рідному селі, там пішов у перший клас місцевої школи.
Перша вчителька Галина Василівна Булавинець розповідає: «Андрійко запам’ятався мені кмітливим, спокійним хлопчиком з допитливими оченятами». Згодом сім’я переїхала до міста Калуша, й хлопець продовжив навчання у школі №7. Захоплювався авіамоделізмом. Класний керівник Галина Яремівна Кохан пригадує: «Андрій був худорлявенький, але беручкий; спокійний, але відповідальний; у класному колективі товариський, привітний, мовчазний, безвідмовний і неконфліктний».
Разом з мамою і братом Богданом проживав у гуртожитку «Мрія», мав багато друзів. Серед них – Володимир. Їхня міцна дружба тривала все життя. «Андрій був другом, який завжди був поруч, коли це було найбільше потрібно. Його безкорислива допомога та вірність завжди підтримували мене у важкі моменти», – зазначає Володимир. Після школи вступив до Калуського політехнічного коледжу.
В 2015 році його призвали на строкову службу в Державну спеціальну службу транспорту поблизу Маріуполя. Отримав звання молодшого сержанта. Після демобілізації працював за кордоном, по приїзду разом із братом робили ремонт і облаштовували власну квартиру. Андрій будував плани на майбутнє – створити сім’ю і бути щасливим.
У листопаді 2022 року його мобілізували до лав Збройних сил України. Воював на Харківському, Донецькому та Луганському напрямках. Військовий капелан Василь Бахмут з позивним «Кардинал» згадує: «Спокійний, добрий хлопець. Його побратим Тарас розказав, що Андрій виніс його пораненого без свідомості з поля бою. Сам був невисокий і худорлявий, а виніс на плечах набагато більшого за себе побратима і доправив до точки евакуації».
В червні 2023 року за наказом Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного воїна нагородили знаком «Золотий Хрест». Командир роти, позивний «Аскольд», ділиться спогадами: «Відповідальний хлопець, якому можна було довірити будь-яку задачу і бути впевненим, що вона буде виконана. Ніколи не жалівся і не шкодував ні сил, ні ресурсів, щоб допомогти іншим. Коли Андрій купував щось собі, наприклад, чохол на дуло автомата, то брав і для інших. У такі моменти ми бачили його сутність – щедру, турботливу і відповідальну людину».
1 липня 2023 року поблизу населеного пункту Невське Луганської області Андрій загинув під час виконання бойового завдання. Мати Андрія розповідає: «Андрій був світлим і дуже життєрадісним хлопцем. Мав багато планів. Коли йшов на війну, то просив мене не чіпати інструменти до його приходу. Він збирався повернутися і жити. Я й не чіпаю... чекають ті інструменти його на полиці».
Брат Богдан додає: «Брат був моїм другом і найкращим прикладом, який мені відомий! Справжньою опорою і підтримкою. Андрій ніколи не зміг би обманути інших. Це нам нагадування про те, що справедливість має бути основою наших стосунків. Ми будемо завжди сумувати за ним і ніколи не забудемо його посмішку, доброту та безмежну любов, яку він нам дарував. Брат назавжди залишиться в наших серцях!».
Свій останній спочинок Андрій Піхманець знайшов 11 липня на кладовищі в рідному селі Станькова. Герою посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади».
Марченко Сергій Валерійович, матрос, водій-механік, помічник кулеметника роти морської піхоти 501-го окремого батальйону морської піхоти, народився 28 квітня 1994 року в м. Калуші. Ріс добрим та спокійним хлопцем, з дитинства гостро відчував несправедливість. Завжди був помічником і підтримкою для сім’ї, а після народження молодшої сестри Аліни допомагав у її вихованні. Навчався в загальноосвітній школі №7, потім вступив до ВПУ №7. Отримавши спеціальність монтажника гіпсокартонних конструкцій, плиточника, утеплювача фасадів, розпочав трудову діяльність у фірмі «Добробуд».
Мав багато добрих знайомих та друзів, однак гучних заходів та компаній не любив. Надавав перевагу роботі з комп’ютером, який отримав у подарунок від бабусі. Самостійно досяг досить високого рівня знань. Тому, коли пішов працювати у відділ охорони ТОВ «Даноша» (зараз – «Гудвеллі»), після тестового опитування був переведений в ІТ-відділ. Згодом потрапив під скорочення, влаштувався водієм на пекарню «Височанка». Там він зустрів своє кохання – чудову дівчину Ірину. Разом вони планували спільне майбутнє, мріяли про сина, власний будинок та довге щасливе життя. Все це перекреслила війна.
Щоб здійснити мрії, за місяць до повномасштабного вторгнення Сергій поїхав до Чехії на роботу, де за короткий час здобув знання кранівника баштового крану. Він був звільнений від строкової служби за станом здоров’я, однак не міг змиритися з тим, що ворог топче рідну землю. І вже в квітні 2022 року повернувся до України та вступив до лав ЗСУ. На запитання, чи добре він обдумав і твердо вирішив, Сергій відповідав: «Хто як не я? Краще померти вільною людиною, стоячи зі зброєю в руках, аніж жити рабом на колінах».
Навчання проходив у місті Рівне. Після прийняття присяги був направлений на Запорізький напрямок у морську піхоту. Восени 2022-го їх підрозділ перевели на Донеччину. Було багато важких боїв, молитов, сподівань на краще, очікувань на СМС: «Все добре, живий, люблю». Але, на жаль, 4 грудня 2022 року поблизу населеного пункту Водяне на Бахмутському напрямку під час потужного артобстрілу Сергій Марченко загинув. Зі слів командування та побратимів, він був чесною і порядною людиною, добрим другом, надійним, відповідальним побратимом та бійцем, гідним сином та захисником України.
Без його турботи та підтримки залишилися мама, бабуся, сестра Аліна, кохана Ірина та названа донька Олександра. Поховали Героя 13 грудня на Алеї Слави міського кладовища.
На відкритті зустрілися згорьовані родини Захисників, їх однокласники, друзі, учні та вчителі школи, небайдужі калушани. Разом віддали шану воїнам, згадавши їх у молитві, згадавши теплим словом та у хвилині болючої тиші.
Уже 17 випускників Калуського ліцею № 7 полягли в боях за Україну.
Інтерактивні дошки – справа ГО «Спогади крізь віки», слугуватимуть доброю згадкою про життєвий шлях і боротьбу Воїнів. Бо пам'ять про Героїв має жити в серцях кожного українця, майбутні покоління мають знати яка велика ціна свободи. До слова, подати заявку на створення цифрового пам’ятника можна за посиланням https://qr-c.cc/zayavka/
Молимо Господа, щоб перестала проливатися кров наших Захисників. Полеглі воїни з неба продовжують охороняти рідну землю. І ми перед ними у вічному боргу.
Світла пам'ять та слава Героям!