Радіо КалушFM (095) 633-12-68 Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний

У Калуському ліцеї №10 відкрили інтерактивну дошку Герою Роману Корвацькому (ФОТО)

Переглядів: 246

Подвір’я Калуського ліцею №10 стало місцем скорботного спомину про відважного Захисника України – Героя Романа Корвацького. У пам'ять про полеглого Воїна відбулося відкриття інтерактивної меморіальної дошки, що слугуватиме надійним нагадуванням для кожного з нас, яка висока ціна нового дня. 

Корвацький Роман Ігорович, старший лейтенант, командир взводу протитанкових ракетних комплексів 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, народився 10 серпня 1980 року в місті Калуші, що на Івано-Франківщині.

Був наймолодшою дитиною в сім’ї. Мав старших сестру Наталю та брата Ярослава. Ріс спокійним хлопчиком, надзвичайно добрим і ввічливим.

У 1986 році пішов до першого класу Калуської загальноосвітньої школи №10. Класний керівник Ольга Василівна Лещій пригадує: «Ромчик був хорошим учнем, друзі та вчителі його любили і поважали. Запам’ятався щирим, делікатним у відношенні до інших, ніколи нікого не ображав. Мав загострене почуття справедливості та глибоко відчував неправду».

Навчання продовжив у Національному університеті «Львівська політехніка». Після закінчення вишу працював на заводі «Карпатська кераміка». Там і познайомився з майбутньою дружиною Роксоланою. 

У вересні 2009 року закохана пара відгуляла весілля. У щасливому шлюбі народилося двійко донечок – Карина і Злата, найбільша татова втіха та гордість. Роман був чудовим чоловіком та батьком, люблячим і турботливим. 

А ще чоловік безмежно любив єдину сестру Наталію і мав теплі стосунки з братом Ярославом, з яким були членами СУМу. Володимир Климентій, тодішній очільник калуських СУМівців, пригадує: «Ромчик був надзвичайно відповідальним, дуже скромним і стриманим. На нього завжди можна було покластися».

У 2015 році чоловік став на захист Батьківщини. Тоді рідні переконували його не йти, а подумати про роботу за кордоном. Та Роман не хотів цього слухати. «Якщо не я, то хто піде воювати», – казав Герой.

24 лютого 2022 року Роман удруге пішов добровольцем на фронт. Служив командиром взводу протитанкових ракетних комплексів роти протитанкових ракетних комплексів військової частини А1008.

Щодня Роман був на зв’язку з сім’єю, часто просив надіслати фото дітей, цікавився, як у них справи і як родина загалом. Кожен день розпочинався із повідомлення «доброго ранку» і завершувався «на добраніч» від Романа. Чоловік завжди намагався знайти спосіб, щоб поспілкуватися з родиною.  Воював у Щасті, Мар’їнці, Маріуполі.

 

Мама Раїса щодня молилася за сина, щоб повернувся живим і з Перемогою. Батько бійця, на жаль, помер 2017-го.

Микола Олександрович, командир Романа, характеризує бійця « як відповідального бойового офіцера, який користувався авторитетом серед підлеглого особового складу». «Він був чудовий командир і дуже чудовий побратим і це була честь нищити ворога пліч-о-пліч. Дякуємо за службу», – додає побратим Павло.

Загинув Герой 2 серпня 2023 року в результаті мінометного обстрілу в зоні військових дій у районі населеного пункту Вільшана Куп’янського району Харківської області.

Напередодні ввечері, розповідає дружина, чоловік сказав, що передзвонить: «Але наступного дня відповіді не було. Я надсилала фото дітей, але відповіді знову не було. Я зрозуміла, щось не так».

Відтак Роксолана прослухала голосове повідомлення командира, який сповістив про те, що чоловіка більше немає. Свій останній спочинок Роман знайшов 7 серпня на Алеї Слави міського кладовища.

10 серпня йому б виповнилося б 43 роки.

Герой посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та «Залізним хрестом заслуги СУМ». Також йому присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської територіальної громади».

 

Протягом усієї церемонії відкриття пам’ятного знаку було важко стримувати сльози. Особливо, коли бачиш як згорьована дружина полеглого Захисника тримає за руки дітей, у яких війна відібрала тата. 

А найзворушливішим моментом був виступ молодшої донечки Романа Злати. Дівчинка виконувала пісню про Людей-Титанів, присвятивши свій спів у пам'ять про татка. Діти точно не заслуговують на такі втрати. Але, на жаль, найгірший наслідок війни – руйнація доль, відбирання життів. 

Нам із цим жити. А тому на нас покладений святий обов’язок – берегти пам'ять про Героїв. Виконуймо його гідно!

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: